Політ нормальний, або як живеться без психологів

– Я виріс без оцих ваших психологів – і нічого, нормально!
Приваблива теза. Для багатьох дуже «підкуплива» своєю простотою і зрозумілістю.
Мовляв, усі ми прожили непросте життя. Усі справлялися, як уміли. І враховуючи те, що нині більшість із нас не лікується у психіатричній лікарні – значить, все вийшло не так погано. Значить, отримані уроки життя, досвід і виклики – пройдені. Принаймні, станом на зараз. Хто знає, що нас чекає далі?
І хто ж є отими самими «нормальним» людьми? Давайте трішки ближче на них подивимось.

Нормальність

З’ясуємо для початку: що означає «нормальна» людина? Які в неї риси або характеристики? Чи є нормальною людина, яка протирає до блиску всі поверхні в приміщенні? Чи людина, яка полюбляє їсти їжу, приготовлену виключно на відкритому полум’ї? Чи це вже якісь «дивності»? А як вам таке, коли у чоловіка відбувається ерекція виключно під час контакту/споглядання бюстгальтера? Коли звички стають чимось не зовсім нормальним, а то й хворобливим?

 

У медицині (і у класичній психіатрії зокрема) все досить зрозуміло, чітко і просто: якщо у людини НЕМАЄ хвороби, значить, вона є здоровою. Куди простіше? У вас або болить горло, або ні. Третього, як то кажуть, не дано. Або у вас є висипи на шкірі, або їх немає. Або ви розмовляєте з зеленими чортами, яких бачите тільки ви, або ні. Ще раз: логіка в медицині від протилежного => відсутність хвороби і є здоров’ям (у нашому випадку – нормальністю).

 

Історично і середньостатистично

Соціологія каже, що норма – це те, чого найбільше. Статистично. Без жодних додаткових підказок або перекручень. Якщо якихось півтора століття тому було нормально не мити руки, а зараз усі миють – значить, мити руки тепер «нормально» (точніше було б сказати, звісно, гігієнічно, але то пусте). Три-чотири століття тому було нормою у скрутні часи неврожаю з’їдати свою маленьку дитину, і ніхто навіть бровою не повів би. А зараз до таких… дій – вкрай агресивно-негативне ставлення. І так далі.

 

Соціум сам вибудував певні норми, частина з яких стала законами. Той, хто їх порушує, стає «не таким», «не нормальним»: грабіжником, вбивцею, маньяком, гвалтівником… За такі “промахи” в поведінці є справедливе покарання. Адже закони, хай вони не ідеальні і діряві, але скріплюють наше суспільство, не дозволяючи людям робити речі, які, можливо, їм би хотілося.

 

Або які були нормою трохи раніше в історії. Як, до прикладу, секс із малолітніми. Так, страшний злочин, розбещення. Проте якихось 200-300 років тому дівчину у віці 11-14 років видавали заміж за старигана. Думаєте, чоловік (законний чоловік!) чекав ще 6-7 років, щоб дівчина стала жінкою? Ой, навряд. Проте тоді це була норма. Відповідно, нікого не хвилювало. Тепер уже розібралися, що секс із малолітніми – розбещення. Проте якщо сексуальний акт відбувається між двома неповнолітніми, то це… уже не так і погано, адже факту примушування (розбещення) не було, а була обопільна згода.

 

Норма у психології

Тут питання ще складніше, оскільки виключно гуманітарне. А що гуманітарніше поняття, то більше у нього трактувань. Біхевіорист скаже, що нормальною є людина без якихось фізичних вад (близько до медицини), як, наприклад, енурез, заїкання чи компульсивні рухи. Разом з тим, вищевказані вади не є проблемою назвати людину «нормальною» у психоаналітичній школі. Проте психоаналіз відносить «за межу норми» людей із нарцисизмом, і їм відмовляють у терапії (не просто так відмовляють, адже психоаналіз на них не діє). І так далі. Скільки шкіл, стільки поглядів.

 

Але у всіх психологічних школах «нормальною» вважається людина, яка, до прикладу, не чинить ні собі, ні іншим жодної психологічної та фізичної шкоди. Людина, яка відповідає віковим закономірностям розвитку: у +- 1 рік вже ходить і починає говорити, у молодшому шкільному віці знає букви і стає здатною до навчання, у підлітковому віці у дівчат починаються менструації (від 10 до 15 років), а у хлопчиків – полюції. І так далі. Значні відхилення від цих рамок свідчать, що людина (або її тіло) не є повністю здоровою.

 

Проте крім фізичного, є і психологічний аспект цього питання, і саме йому присвячені ці роздуми. Як «нормально» впоратися з сильним стресом? Як «нормально» пережити смерть близької людини або той факт, що ваш будинок згорів? Як лишитись «нормальним», попри нерозділене кохання (один із трьох основних факторів підліткового суїциду)?

 

І хто насправді не стикався з такими проблемами? Чи є такі люди, які не ховали своїх рідних (хоча б дідуся чи бабусю)? Або які закохались, а через кілька років побрались, і все життя прожили душа в душу? Чи ще простіше, чи є такі люди, які в дитинстві ніколи не билися з іншими дітьми, або у них не відбирали іграшку? А всі такі події – це такі собі рубці, шрами, травми на нашій свідомості (душі, якщо бажаєте).

 

Проблема (само)зцілення

«Я виріс без оцих ваших психологів – і нічого, нормально!»
А ти справді вважаєш, що ти – нормальний? Що тобі дійсно нічого не «коле»? Що твої рани – затяглися?
Уявіть перелом кінцівки. Хворого невідкладно доставляють в лікарню, де лікар «складає» кістку і гіпсує на час зцілення-заживання. Якщо спеціаліст правильно поставить кістки – кінцівка після одужання буде функціонувати, як слід.
А припустимо, що кінцівка зрослась сама. Що хворий не зміг/не захотів піти у лікарню, і тіло почало зцілюватися самостійно. Як думаєте, в якому стані буде кінцівка «на виході»?

 

Сильний стрес – фігурально і є перелом. І так, справді, кожен із нас пережив (і ще переживе) багато складних, болючих до сліз подій у житті. І залежно від того, наскільки важким був стрес, настільки сильний удар, вивих чи перелом ви отримали.
І уявіть, мало хто з нас зміг потрапити в той самий момент до “костоправа”, щоб він склав усе, як годиться.
До речі, ви знаєте, що буває, якщо лікар виявить, що ваша кінцівка погано функціонує, бо неправильно зрослася кістка? Він її знову ламає і «складає» заново, щоб тканини зрослися знову, але на цей раз – правильно.

 

Нормально – бути здоровим

На моє тверде переконання, «немає нетравмованих, є ті, кого не втішили» (цитата однієї з основоположників моєї школи психотерапії, Дженей Уайнхолд).
Насправді, немає різниці, до психолога якої школи ви підете. Завдяки їх (шкіл) різноманіттю ви можете знайти фахівця, який підійде саме вам. Закликаю вас – сходіть на терапію. На довгу чи коротку, з серйозним складним питанням чи ні – неважливо. Просто розпочніть і подивіться, чи змінюється ваше життя, поки ви в контакті з психологом. І якщо ви знайшли «свого» – результати не змусять себе довго чекати.

 

Не можу закінчити статтю без… мабуть, попередження. Костоправ буквально ламає ту кістку, яку треба вилікувати, тоді складає її, а потім – реабілітація, на яку потрібен час. Процес… відчутний, а точніше – болісний. Так і з психологом. Навіть прислів’я є: краще плакати у психолога, ніж сміятися у психіатра. Недарма.

 

Щиро Ваш, Микола Кідер

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *