Психотерапія. Йти чи не йти?

Час від часу у своїй діяльності стикаюся з проблемою в сучасному суспільстві, яку можна сформулювати приблизно так: «Сталася в житті якась фігня (ситуація, простіше кажучи). У зв’язку з цим є психічне напруження (напряг, депресія, «мені плохо», тощо). Вийти з ситуації, що склалася, самостійно не можу. Психотерапія?… Звернутися, звісно можна, але я не маю наміру». В цілому я, звичайно, розумію причину таких заяв. Починаючи від простого, що: «Моє життя (психіка) – не вища математика, сам розберуся!» І закінчуючи: «А що він (психолог) мені такого-едакого скаже?»

Реальну картину я описав би так: до тих пір, поки людина в змозі сама лагодити свої, наприклад, поламані побутові прилади – вона розбирається сама. Де скотч наліпити, де ізоляційною стрічкою обв’язати, а де і пластир прифігачити. Проте, рано чи пізно, говорить: «Ну, схоже, пора кликати/нести до фахівця». Чомусь ніхто не дивується з того, що, віддавши на лагодження річ майстру, наприклад, комп’ютер в тех.сервіс, ми отримуємо його в робочому стані. Але коли поломка трапляється «всередині людини» – йти до фахівця ніхто не поспішає. Мене трохи дивують люди, для яких людина, яка ретельно і прискіпливо вивчає теорію електромереж, ампераж, вольтаж, опір матеріалів і так далі, і в кінці його називають «електрик», – це  норма і «справжній фахівець». А коли людина не менш ретельно вивчає особливості психіки, психічні стани, процеси і ще безліч усього, – «психолог» (психотерапевт) – це не фахівець, а якщо і фахівець то «не для них». Але це питання швидше філософське, аніж практичне.

Психотерапія: хто звертається?

З особистих спостережень, в психотерапію приходять люди при декількох обставинах, спробую їх трохи згрупувати, для більшої наочності:

  • Ось мій чоловік / брат / дружина / кум / друг – зробіть з ним щось.
  • Я чув, що ви допомогли моєму чоловікові / брату / дружині / куму у одному  їхньому питанні… Може, і мені допоможете.
  • Мене до вас направили як до фахівця в області…
  • Я знаю, що у мене страх / фобія / стрес / депресія … я хочу з цим щось зробити.

На мій превеликий жаль, 3 і 4 категорії приходять дуже рідко, але, працюючи з ними, особисто у мене завжди великі надії на результативну роботу. Вони усвідомлюють свою ситуацію і вже позбавлені стереотипів про психологів і психотерапевтів. Одним словом – готові працювати над собою. З першими двома категоріями все складніше.

Що таке психотерапія і що від неї очікувати?

Річ у тім, що психотерапія – це не диво, не магія і не якісь таємниці, покриті мороком, доступ до яких є у особливої частини населення, яку іменують  психологами. Психотерапія – це, в першу чергу, наука. І це метод. Особисто я працюю в ключі (методі) процесуальної психології розвитку, автором якої є американський психотерапевт, доктор фізики Арнольд Мінделл. Існують інші школи: наприклад, гештальт-терапія Фріца Перлза, арт-терапія (з усіма її відгалуженнями), психоаналіз дідуся Фрейда і багато-багато інших напрямів. Ці школи створювалися професіоналами найвищого рангу і якщо вони дійшли до наших днів, в їх якості сумніватися не доводиться. Погодьтеся, лампові телевізори або перші ЕОМ-и – цілком собі якісні агрегати, але на сьогоднішній день пройшло безліч модернізацій і ними ніхто не користується. Повертаючись до напрямків, якщо вони існують досі – значить раціональне зерно у них є.

Але проблема в тому, що до самої психотерапії іноді ставляться як до якоїсь екстрасенсорної діяльності, чекаючи результатів, як від лікаря, який виписує рецепт пацієнтові: «Ах, милий мій, все очевидно – у вас депресія. Зробіть те-то і те-то, і буде вам щастя». Такого немає.

Психотерапія

Психотерапія – це процес взаємодії клієнта і психотерапевта з рівною мірою відповідальності за результат. Якщо клієнт не буде виконувати рекомендацій психотерапевта і очікує зцілення – цього не станеться. Але також і не треба виключати особистість психотерапевта, рекомендації якого повинні відповідати певним принципам (наприклад, існує Етичний Кодекс Психолога).

Коли люди приходять із запитом приблизно такого змісту: «Життя немає з дитиною / чоловіком / інший варіант, зробіть що-небудь з ним», – відбувається помилка в самому запиті. Звичайно, бувають випадки, коли, скажімо, член сім’ї є залежним від психоактивних речовин. В такому випадку, звичайно, потрібне термінове включення і допомога родині. Але з такими запитами, зазвичай, ходять не до психотерапевта, а до правоохоронних органів. Коли ж запит звучить так, маючи на увазі, що дитина є підлітком і: «Сил моїх більше немає, зробіть з ним щось, щоб він знову став слухняним», – тут викривлений, як я писав раніше, сам запит.

Психотерапія

Різне бачення

Сама дитина може і не знати, що створює дискомфорт своєю поведінкою. Розумію, що звучить наївно, але все ж, підлітковий вік не дарма називають критичним. У цей період відбувається безліч змін в молодій людині: активізується гормональний фон, змінюється емоційна стійкість, дуже швидкий фізичний ріст тіла, в кінці-кінців, з’являються вугрові висипання і дитина просто-напросто комплексує. А ще, в хлопців починає рости волосся у різних частинах тіла, наприклад, на спині…  А він не знає, добре це чи погано. У дитини і так безліч особистих проблем і їй потрібна підтримка дорослих, а не критика і нескінченні завдання.

А що можна побачити з боку батьків? Син досяг 14 років, став зовні схожий на дорослу людину: мати перегнав в зрості, їсть за двох і якщо змусити працювати – працює за трьох. Акцент на словах зовні і схожий. Справа в тому, що ці зміни дуже хиткі і при розмові з підлітком стає очевидною різниця між ним і дорослими людьми. Зміни тільки почалися, а з людини вже вимагати все те, що роблять дорослі. А також вимагають слухняності і виконання додаткових домашніх справ і багато чого іншого.

Не буду розширювати питання, тому що можу відійти від суті. Запит викривлений в тому, що, у більшості випадків, не з дитиною щось не так, а щось не так з батьками, які не можуть впоратися з тим, що дитина змінюється і їй потрібна допомога і підтримка. Тому тут спочатку треба попрацювати з тим, хто озвучує запит, тобто з батьками, а потім, якщо залишиться така необхідність – з самою дитиною. Очами батьків, психолог(психотерапевт) повинен зробити якесь «магічне дійство», вплинути на дитину так, щоб вона стала зручною.

Проблема і вирішення

Слабка психологічна культура і відсутнє банальне розуміння предмета заганяє і саму психотерапію в певні рамки. Наприклад, в ході психотерапевтичної роботи було встановлено: щоб вийти з ситуації, що склалася, людина повинна, наприклад, помиритися зі своїми рідними. Бажання у неї такого, звичайно ж, немає. І тут починаються торги: «А навіщо мені це потрібно?», «Це вони вас підмовили, щоб Ви на мене вплинули?», «А іншого шляху немає?», «А що якщо це нічого не дасть, а я зроблю крок вперед просто так?», – і так далі. Яка відповідь психотерапевта буде «правильною»? Як переконати клієнта в тому, що дана дія дійсно допоможе, а не є чиєюсь грою з ним.

Всі перераховані вище «особливості» роботи, які відбуваються в практиці – це лише мала частина всіх забобонів і стереотипів про психологів та психотерапії в цілому. Лише якісна просвітницька діяльність і популяризація психології, психотерапії в маси – шлях до вирішення питання, яке я ставив у назві статті. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому ситуація з психологічною культурою буде рости швидше і люди не будуть плутати психотерапевта з психіатром.

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook
Facebook
YouTube