Скільки коштує ваш час? Частина 2.

У попередній статті я розповідав про своє становлення як людини, яка почала свідомо отримувати гроші за час, який приділяє роботі. Сьогодні я хочу дізнатися про ваш намір-готовність отримувати гроші за вашу працю.

Робота на державу

Давайте будемо реалістами. В Україні працювати на державній або найманій роботі при державній структурі можна тільки за мізерні гроші. У кращому випадку виплачується ставка і, час від часу, премія. Виходить середня зарплата в розмірах 6000-7000 гривень, в залежності від регіону. Чим далі від столиці, тим заробітна плата ближче до мінімальної зарплати в 3700 гривень. І це при зайнятості 8 годин на день, працюючи 22 календарних дні на місяць. Тобто, 6000 гривень – це 8 годин в день множимо на 22 календарних дні, отримуємо 176 робочих годин в місяць. Розділимо 6000 грн. на 176 годин – виходить 34 грн./год або 272 грн./день. Це приблизно 9,7 доларів в день. Заробітна плата офіціанта в США починається з 7 доларів за годину і виплачується позмінно. Тобто в кінці зміни/ робочого тижня працівник отримує свої гроші. Різниця, як на мене, очевидна. На нашій державній роботі заробітна плата в день трохи вище, ніж у американського офіціанта… за годину.

Не зрозумійте мене неправильно, я не закликаю кидати нашу країну і мігрувати «в кращий світ», ні. Просто на даному прикладі я хочу пояснити, що працюючи на нашу державу, ви будете отримувати стабільну (абсолютно незалежну ні від яких ваших досягнень або косяків) маленьку заробітну платню. Не заробіток. Це тонка штука, яку не усі наші громадяни розуміють.

У разі якщо ви накосячите на роботі, вас залишать без премії, а як накосячите серйозно – звільнять. Однак для молодого фахівця, який щойно закінчив навчання в університеті, наймана державна робота – реальний шанс отримати таке страшенно важливе зараз слово «стаж».

Працювати можна “на дядю”

Трохи інакша ситуація з найманою працею на приватного підприємця. У більшості випадків заробітна плата тут – це невисока ставка (“біла» зарплата”), скажімо тисяча ±200 гривень та відсотки за виконану роботу. Неважливо, чи буде це продаж вікон, ремонт комп’ютерної техніки або відповіді на дзвінки в Call-center’і. Чим більше ви працюєте, тим більше ви маєте. Здавалося б, справедливо. Однак пам’ятайте, що «дядя» завжди хвилюється, в першу чергу, за свій гаманець. Відповідно, якби ви робили цю ж роботу «на себе»  – за ремонт ноутбука ви отримали б значно більші гроші, аніж отриманий обумовлений договором відсоток.

Існує також третій шлях. Я думаю, ви вже здогадалися – це приватне підприємництво. Тут все цілком і повністю залежить від вас. Скільки напрацюєте – стільки і маєте. За невеликим винятком: треба буде платити податки, як приватний підприємець. Однак в такому випадку ви реально працюєте тільки тоді, коли хочете, скільки хочете і розумієте, скільки грошей отримаєте в кінці місяця.

Виникає питання, яке я ставив на початку: у скільки грошей ви оцінюєте свій час? Скільки часу ви хочете працювати в місяць або тиждень?

Так, будемо реалістами. Проблеми з працевлаштуванням досить серйозні у будь-якій країні. Існує велика потреба в працівниках робітничих професій, а натомість молодь стає економістами, юристами і психологами. І як не крути, але просто знайти хоч якусь роботу для студента-випускника – вже велике щастя. До речі, смішна картина… Майже на 80-ти відсотках оголошень про роботу потрібен… стаж. Цікаво, а де взяти стаж молодому фахівцеві, який тільки-тільки отримав свій диплом? А їсти/пити треба.

Відповідно, людина, спочатку «для стажу», а часто і назавжди, йде в професію, яка мало дотична до її фаху, який вона освоювала довгі роки. І через кілька років виходить як в «Собачому серці» Булгакова, коли лікарі замітають подвір’я, двірники лагодять електричну апаратуру, а кухарі клеять марки на конверти.

гроші

Повільно, але впевнено, за таких обставин, молодий фахівець перетворюється з амбітного професіонала в звичайного громадянина, який дуже часто ненавидить свою роботу.

Рішення, які бачу я.

На мою думку, треба дати відповідь самому собі на питання, яке я ставив з самого початку. На допомогу з вибором, у мене є кілька пропозицій, які можуть наштовхнути на ідею.

1) Все ж працювати на державній роботі, отримувати стаж, проте у вільний час шліфувати свої навички, отримані в університеті. Ідеальний варіант – знайти таку роботу, щоб відповідала або була б хоча б дотичною до запису в дипломі.

2) Відкрити власну справу і працювати скільки, коли і як ви хочете. Вся відповідальність на вас.

3) Мати стаціонарну роботу (найманцем, як на державу, так і на підприємця), але мати додатковий заробіток. Наприклад, допомагати в написанні курсових робіт. Тоді навички «не розгубляться» і зайва копійка завжди буде.

Жоден з цих варіантів не є еталонним. Проблеми є у кожному.

У першому варіанті, швидше за все, робота приведе до стану, який був описаний вище.

У другому – крім того, що ви працюєте скільки хочете, існує висока ймовірність, що ваш проект просто «прогорить». І все. Хочете – плачте, хочете – кричіть: ніхто не допоможе. А думка про те, що приватні підприємці більше відпочивають, ніж працюють – не більше ніж міф. Якщо ПП перестане працювати – його кошти можуть різко закінчитися, а справа може обвалитися як паперовий будиночок.

Третій варіант, в порівнянні з першим, звичайно, краще – грошей буде більше. Однак часу на відпочинок майже не буде.

Вирішувати вам.

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook
Facebook
YouTube