Скільки коштує ваш час? Частина 1.

Скажіть, чи задавалися ви питанням, скільки насправді коштує ваш час? За яку суму ви готові працювати? 500 доларів/місяць при 8-ми годинному робочому тижні? 10 доларів/год, але з гнучким графіком? 150 доларів/тиждень з можливістю відпочивати, коли хочеться?

Дана тема буде розділена на дві частини. У першій я розповім історію свого професійного становлення, а в другій спробуємо поговорити про ваш час і ваші гроші :).

 

Трошки історії

Я починав свою діяльність в студентські роки, коли, як і всім, не вистачало грошей. Хоча була стипендія – цілих 514 гривень, потім її збільшили до 530, однак цього було (і є) дуже мало. Друзі раз по раз кликали на пиво, хотілося хоча б раз в два тижні принести додому палку ковбаси (мені пощастило навчатися в місті, де я народився і жив) і, звичайно, порадувати подарунком свою дівчину… Як ви розумієте, на 530 гривень, навіть з умовою, що я не платив за комунальні послуги і квартиру (що робили майже всі мої друзі-студенти), цього катастрофічно не вистачало. І я почав шукати способи додаткового заробітку.

Перепробував себе в різних професіях: від поширення рекламних брошурок до консультанта в мережі мобільних телефонів. Однак, вже в кінці бакалаврату, до мене «прийшла» така думка: «Так, можна працювати на «дядю», однак, виникає резонне питання – навіщо я вчуся на психолога, а працюю продавцем? Звичайно, хорошому продавцеві не завадять знання з психології, однак я хотів інакше приносити користь людям». І я почав пробувати себе в якості психолога-консультанта.

 

Як то в мене було

Спочатку надавав свої послуги безкоштовно. Згодом провів свою першу тренінг-програму для студентів мого університету, за символічну плату. І зовсім не відразу, скажімо так 🙂 почав брати гроші і за консультації.

І знаєте, що я зрозумів? За ті знання, які я зібрав, навчаючись в університеті, відвідуючи сертифікатні програми і психологічні фестивалі, інші люди готові платити гроші, тільки вже мені. А моя невпевненість у власних силах і знаннях як психолога-консультанта – не більше ніж звичайне бажання «не нашкодити».

робота

Мій учитель і наставник, Мяснікова Ірина, якось запитала мене: «Микола, а коли ти станеш психологом? Коли отримаєш червоний диплом магістра? 3-ю ступінь «процесуалки»? Або коли станеш кандидатом психологічних наук?» Це питання довгий час не давало мені спокою, бо сумніви «молодого спеціаліста», справді, роздирали. Через деякий час вона мені сказала: «Якщо ти задумався над моїм питанням – це добре. Значить, ти переживаєш за свій професіоналізм. Однак якщо ти і далі будеш просто переживати, досвіду ніде буде взятися, а значить – і професіоналом ти не станеш».

Звичайно, дуже важливо усвідомлювати свій статус, скажімо, доктора психології  для того, щоб відчувати деяку внутрішню впевненість, що хоча б у своїй вузькій сфері ти справді професіонал. Однак доктор також починав з кандидатської. А коли він, власне, став доктором? Коли офіційно отримав ступінь? Ні. Коли відчув в собі сили провести своє дослідження, зробити свій вклад в науку і користь для людей.

 

Висновки

Від моїх перших безкоштовних консультацій до сьогоднішнього дня пройшло багато років. Чим більше я зустрічаю людей, які вдячні мені за допомогу, тим ясніше розумію, що «все не дарма». І, звичайно, я вже давно усвідомив просту істину – задарма ніяка допомога не потрібна. Друзів, які «допоможуть» за келихом пива або при грі в більярд – багато. Однак чи буває так, що вони шкодять?

Я «дозрів» до того, щоб отримувати нагороду за виконану роботу. А що скажете ви?

 

Щиро Ваш, Микола Кідер.

 

UPD. Наступна стаття тут.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *