Сепарація. Проблема батьків і дітей

Прихід дитини в наш світ, зазвичай, свято для родини. Рідні вітають молодих батьків, новоспечені дідусь з бабусею змахують сльози радості від усвідомлення того, що їх діти вже виросли, а в світі з’явилась ще одна душа. Було б, справді, дуже добре, якби життя кожної дитини (людини) було наповнене тими емоціями, як під час її народження. Проте батьки часом, а насправді постійно, забувають одну просту істину: новонароджена дитина – ніяка не «лялічка», не «крихітка» і не іграшка, а окрема людина.,

Дозвольте почати статтю з запитання, зверненого або у ваше (читача) минуле, або у сучасне: вас також бісили (бісять) питання родичів на кшталт «коли купите ляльку?». І навіть не питання у тому, що ніхто не наважується в пряму поставити питання, мовляв, «доця, ми дуже хочемо внука, давайте вже чухайтесь…», а використовує таку простецьку, веселу фразу. Особисто мене більше бентежить саме формулювання питання: дитина = лялька.

Здається, ну що я причепився? Нормальна фраза. Мі-мі-мішна, в якомусь сенсі. Та й що такого? Як батьки хочуть, так і говорять. Проте на даному прикладі я хотів би пояснити, що таке фізична і психологічна сепарація.

 

Сепарація

Перші приблизно дев’ять місяців дитина живе в лоні матері. Вони є одним цілим. Під час пологів відбувається фізична сепарація (від латинського «Separatio» відокремлення) – перерізання пуповини, які об’єднували дитину з матір’ю. Від цього моменту життя як мами, так і дитини протікає геть інакше, як до того. Дитина починає сприймати навколишній світ, розвиватися, з часом вчитися, соціалізуватися, словом – ставати людиною. Проте, як завжди, є невелике «але». Існує ще один вид відділення – сепарація психологічна, яку зробити набагато складніше, ніж перерізати пуповину.

 

Дитина. Проблеми

Знову питання: чи звертали ви колись увагу, на те, як розмовляють «мамочки»? Ні, не усі-пусі-мі-мі-мі. Фрази, до прикладу: «ми ходили у…», «ми записалися на…» і тому подібне?

Справа в тому, що мама, навіть після фізичного відділення дитини від себе, продовжує величезну кількість часу проводити з дитиною. І при нагоді, завжди розповідає про свої заняття з дитиною. Тільки і тут, виникає деяка не очевидна проблема, якщо молода мама каже «ми», не уточнюючи, скажімо «з дитиною».

Дитина росте. Починає активно ходити кругом з батьками, слухати, про що ті говорять, «мотати на вус». І постійно чує: «ми ходили», «ми купили». У дитини мало-помалу починає формуватися розуміння, що вона сама – не є окремою людиною, а вона є чимось додатковим при мамі або татові. «Лялічка».

дитина

В моє дитинство були дві найстрашніших страшилки, якими лякали дітей: «тебе забере бабай, якщо будеш погано поводитися», або «я тебе залишу, а сама піду додому». Пам’ятаю сам момент в дитинстві, як ми з родиною гостювали в бабусі, а я задрімав в кріслі. Коли прокинувся, навколо мене нікого не було. Я гукав, а усі дорослі були на подвір’ї і мене не чули. Було страшно. Страшно, що мене лишили (маленький Микола не збагнув, що якщо і лишили в бабусі – то не кінець світу). Саме на страху відділити від себе дитину виховується слухняність в дітей. Власне, як я і казав вище, умовно, залишити ляльку, бо набридла.

 

Висновки

Маленькій людині, яка тільки росте і розвивається, критично важливо донести ту думку, що вона – окрема людина, особистість, яка має свої власні потреби, бажання, мрії, цілі. І вона має на них право навіть тоді, коли вони не подобаються батькам. А батьки – це такі люди, які можуть підтримати у будь-який момент і з любов’ю та терпінням сприймуть як те, що їх дитина заслужила золоту медаль на змаганні, так і те, що вона завалила іспит, або прийшла п’яною через те, що розійшлася з коханою людиною.

Психологічна сепарація – це складний і довгий етап, під час якого, батьки мають усвідомити, що вони не «купили ляльку», а народили окрему людину, а дитина – свою незалежність і відділенність від батьків.

 

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *