Механізми психологічного захисту

Скільки разів ви обіцяли собі почати займатись спортом, раніше лягати спати, раніше прокидатись, більше читати, нарешті вивчити ту кляту англійську або таки наважитись на розлучення?

І самі собі дивуєтесь: ніби ж доросла, свідома, розумна людина, а керувати своєю поведінкою не завжди вдається. І от, розуміючи всі привілегії від, наприклад, знання іноземної мови, ви знову ловите себе за переглядом дивних відосіків на Youtube.

А тепер візьміть маленьку паузу і подумайте: яку емоцію ви відчуваєте від розуміння того, що вам уже біля 30-ти, а англійської ви досі не знаєте (замість цього прикладу можна уявити будь-яку іншу важливу для вас дію/навик). Можливо, страх від усвідомлення того, скільки ж це часу і зусиль доведеться витратити? Чи, може сором, що досі не знаєте мови? Чи щось інше?

Які б емоції це не були, якщо вони неприємні для вас і такі сильні, що хочеться якомога швидше припинити їх відчувати, у вас завжди є можливість це зробити. Ваша палочка-виручалочка у таких ситуація – механізми психологічного захисту.

Механізми психологічного захисту у широкому розумінні – це спонтанна, неусвідомлена поведінка, спрямована на усунення психологічного дискомфорту.

Вони починають формуватися ще в дитинстві у відповідь на складні життєві обставини: коли психіка не може витримати надто сильної напруги, то ці механізми допомагають людині не отримати психологічну травму чи просто не зійти з глузду. Але людина виростає, ситуації змінюються і зростає, так би мовити, емоційна витривалість. Але якщо  способи реагування на неприємні ситуації залишаються все тими ж – то самі ситуації не вирішуються, а людина «застряє» у невирішених проблемах. І, оскільки ці механізми несвідомі, людина щиро не розуміє, чому постійно відбувається одна і таж сама фігня.

Якщо ці механізми мають несвідому природу, то перше, як ми можемо з ними розібратись – це усвідомити, коли, в яких ситуація у нас спрацьовують ті чи інші механізми. Коли ви будете знати «ворога» в обличчя , тоді у вас з’являється додаткова опція – реагувати так, як і завжди чи пробувати по-іншому.

Отже, знайомтесь:

Інтроекція:

це присвоювання чужих норм, правил, цінностей і сприймання їх за чисту монету. У дитинстві цей механізм називається вихованням. Якщо ж доросла людина постійно живе за чужими правилами, то їй дуже важко сформувати власне уявлення про «добре» і «погано», «подобається – не подобається». ( Давай тобі купимо нову сукню! Яку ти хочеш? – Оцю, бежеву. – А чому саме цю? – Ну, блогер з інстаграму рекомендує на весну купувати речі нюдових віддінків…)

Проекція:

приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння. (Людині, яка постійно «обсирає» інших, завжди здається, що будь-яку її помилку всі також будуть обговорювати).

Витісення:

штучне забування людиною травмуючих спогадів. (Часто люди не пам’ятають фактів фізичного чи сексуально насильства, яке було у дитинстві).

Заперечення:

людина заперечує сам факт існування проблеми. Якщо людині щось не подобається, то в її картинці світу цього просто не існує». «У мене все чудово, я не хворію і соплєй у мене нема. Піду почитаю позивну афірмацію і все буде ще краще!»

механізми психологічного захисту

Раціоналізація:

наведення для себе псевдорозумної аргументації, яка знижує цінність недоступного але бажаного (Я навіть рада, що мене не взяли на цю роботу. Там в офісі стіни зелені, а я цей колір ненавиджу, і кавового апарата у них немає…); пояснення своєї поведінки або інших людей (типу «б’є – значить любить»).

Сублімація:

переключення неприйнятних для особистості і сус­пільства імпульсів і у суспільно-схвалювані види діяльності. Наприклад, коли у юнака «гормони лізуть з вух», а сексуального партнера немає, він «переключається», спрямовуючи всю енергію на якусь діяльність – цілодобові тренування у спортзалі, ідеальне навчання тощо.

Заміщення:

відбувається у випадку, коли людина переспрямовує емоції, викликані одним об’єктом, на інший, більш безпечний. Наприклад, дитина лупцює улюблену собаку, якщо злиться і ображається на тата, який її насварив.

Регресія:

повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство» (при сварці вони дуються і не розмовляють, або закінчують «діалог» фразою «Ой, всьо!!»)

Знецінення:

наприклад, після розлучення з партнером людина починає обливати його брудом, хоча до цього вважала дуже хорошою людиною. А про їх весілля, яке називала ідеальним каже, що взагалі не про таке мріяла».

 

Поділіться в коментарях, які ваші улюблені «граблі».

З вірою у Вас, Тетяна Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *