Перфекціонізм

Кожною людиною керують більш чи менш складні мотиви. Хтось працює в поті чола, щоб завжди була буханка хліба і цим прогодувати свою родину. Хтось ночами не спить – пише роман, який, можливо, стане переворотом в літературі. А хтось – їсть, щоб жити, а живе, щоб їсти. У кожного свій шлях і ніхто не в праві осуджувати інших за їх свідомий або не дуже вибір.

Одним із варіантів свого існування-життя, чи точніше, мотивом, є прагнення до досконалості. У одних це проявляється в перечитуванні-переписуванні свого твору, пісні, віршу до дірок, щоб він був «ідеальним». Інші не можуть зрозуміти, коли треба зупинитися у доведенні до ідеалу свого тіла, а треті хочуть бути ідеальними всюди.

Щоб чоловік/дружина був/ла нагодований і випрасуваний (одяг, звісно, одяг :)), дитина вчилась на «відмінно», сам заробляв «вище-вище середнього», було б ідеальне здоров’я, мав за спиною докторську ступінь у 2-х (а чому тільки в 2-х, власне?) дисциплінах, володів би чорним поясом айкідо, грав би на віолончелі, хоча б як Пабло Касальс, ну і, звісно, у вільний час від філософських диспутів з друзями стояв би у «планці».  Саме собою зрозуміло, що і дім має бути – повна чаша. Постійний update техніки, авто, заміський будинок, туризм по всій планеті і, головне – щоб батьки і усе генеалогічне дерево підтримували чудові стосунки.

Що я можу сказати до людей, які впізнали себе у описі вище: у мене для вас дві новини – гарна і така собі. Гарна – все можна поправити. Така собі – скоріш за все, ви – мої клієнти і у вас досить давно діагностовано Вегетосудинну дистонію або Панічні атаки.

 

З чого починається перфекціонізм

 

До «успішності» людей підштовхують з самого народження. «Мамочкі і папочкі» наввипередки розповідають, у якому віці їх дитина перестала какати у памперс, а почала «ходити на горщик/туалет», коли почала розмовляти і коли ходити. І цим вихваляються. Мовляв: «Мій в півтора роки вже склав кубика-рубика з закритими очима!». А у відповідь: «Тю, та мій в два роки міг зібрати-розібрати макет людини з органами», – і так далі.

Батьки підштовхують маленьку людину до успішності. Записують на десятки секцій: спортивні, малювання, музика, видування скла, скаутські організації і секція, як в 10 років не бути затятим курцем. Це в позаурочний час. А, власне, які сьогодні були оцінки? «Добре»? Що значачить «Добре»? Не ляжеш спати, поки не вивчиш підручник напам’ять.

Історія з життя моєї клієнтки (приклад надаю з її дозволу): батько вечорами приходив у кімнату і вона мала напам’ять розповісти, де який предмет лежав у її тумбочці. Якщо вона робила помилку – тумбочка переверталась, речі з неї викидались на підлогу і поступала команда: «Гарно поскладати і вивчити заново». Так повторювалось доки дівчинка не запам’ятовувала порядок. Це називалось «прокачувати пам’ять».

Перфекціонізм
 

Може бути трішки інакше. Без прямого примусу. Маленький хлопчик дружить в дворі з дітками, які старші за нього на 2-4 роки. Дітки граються, займаються своїми справами. Якось мама каже: «А ти бачив, що Петрик (на 3 роки старший), сам змайстрував годівничку? А Наталка сама допомагала мамі, без запитань і нагадувань, в дворі поратися? От би і ти в мене був такий же розторопний». Дитина, щоб догодити мамі, починає робити багато усяких справ.

В цілому, це навіть добре, адже вчиться чомусь новому і так далі, проте є одне «але». 5-річні і 8-річні діти – це різні діти. Точно так само, як 16-річна дитина, підліток, школяр і студент-другокурсник. Вимагати від школяра того ж самого, що і від студента – як мінімум некоректно. У них зовсім інші можливості і свідомість.

 

Перфекціонізм. Ціна ідеальності

 

А ціна питання, насправді, є досить скромною. Людина витрачає, всього лише, власний час, енергію, психічне і фізичне здоров’я. По великому рахунку те, що називається «побут». Погодьтесь, кожен сам собі вирішує чим займатися – тупитися в стелю цілий день чи писати під замовлення реферати.

Але якби проблема була лише у затраченому часі та силах – це було б ще так-сяк добре. Але все трішки складніше.

 

Хвилинка анатомії

 

Мозок людини – хитра і дуже потужна штука. Більшістю людей він помилково сприймається як «жорсткий диск» у комп’ютері – тобто місце, де зберігаються наші файли-спогади. Інші ж, більш коректно, сприймають мозок як процесор, який керує діяльністю нашого біокомп’ютера – організму. Щосекунди мозок вирішує від 10 до 100 тисяч задач, такі як: скорочення і розслаблення м’язів для того, щоб людина сіла в певну позу, контроль відкривання-закривання залоз внутрішньої секреції, виділення первинної і вторинної сечі, контроль процесу дихання і качання крові по артеріям, і ще неймовірна кількістю всякої всячини, яку люди називають одним терміном – автономна нервова система.

перфекціонізм

Як мудрий топ-менеджер, або директор, мозок найбільше переймається тільки питаннями надвисокої ваги: дружина любить чи ненавидить червоні троянди? А дівчина мого приятеля любить вітатися «по-чоловічому» чи то її потрібно обняти за плечі при зустрічі?

Такі питання час від часу ставить свідомість нашому мозку, змушуючи вмить акумулювати правильну відповідь (врешті-решт, якщо чоловік продовжить приносити неправильні квіти, він в якийсь момент може отримати цими квітами по пиці). І усі сили нашого мозку активуються для рішення задач, які ставить свідомість.

Якщо ми домовились, що мозок – це директор нашої фірми-організму, то свідомість – це його власник. Задачі, які ставляться керівництвом, завжди мають вищий пріоритет над тими, які відбуваються всередині фірми. І, як писалось вище, для вирішення цих питань акумулюється максимально багато ресурсів.

 

Чим зайнятий мозок?

 

У мозку є неймовірно величезна купа власних завдань, які треба робити на «відмінно». У гіршому випадку, ми можемо отримати, наприклад, погано перетравлену їжу і, як наслідок – токсини… воно нам треба?

І тут, ні з того ні з сього, свідомість починає запихати в підсвідомість різну інформацію – людина почала щось вчити. Постійно повторює одні і ті ж дії, утворюється незліченна кількість нових нейронних зав’язків – тобто, почали формуватися нові навики. Паралельно з цим, треба вміти відрізняти одне від одного: Гоголя від Гегеля, Гегеля від Бебеля, Бебеля від Бабеля, Бабеля від кабеля, кабеля від кобеля і кобеля від суки. Адже такі помилки можуть коштувати репутації! А якщо переплутати, що куди ллється – кислота у воду чи вода в кислоту – так можна і здоров’я пошкодити. І мозок починає працювати ще активніше, сприймаючи, систематизовуючи і приводячи в порядок інформацію, яку змушує засвоїти свідомість (що в свою чергу більше підігріває перфекціонізм).

Уявіть себе на місці мозку. Ви виснажені власними завданнями, вам додають кожен день якісь інші. Що ви робите? Правильно, завдання нижчого порядку переставляєте «на завтра». Спочатку важливе – потім менш важливе. Логічно? Цілком.

 

Чому «барахлить» тіло?

 

На рівні тіла відбувається приблизно так: через надмірне навантаження мозок починає «забувати» перевірити чи все в порядку, наприклад, з артеріальним тиском. Це ж не біда? Не біда, адже тіло здорове (що може засвідчити лікар). Серце в порядку, нирки в порядку, капіляри в порядку. Тіло – здорове. Ок. Раз воно здорове, контролювати можна трішки менше. Ну і хай, замість звичних 120/80 буде, скажімо, 140/95. Це ж не критично? Нє, нормально.

Так, поступило завдання… еее…. Навчитись дайвінгу… Хм… вода, тиск… Так, органи, перестроюємось… Оскільки ми тепер пірнаємо глибоко і надовго, нам особливо не потрібна синтетичність кінцівок (втрата тактильного аналізатора). Ну, не назавжди, звісно, поки плаваєм…

А сьогодні… ми… вивчаємо особливості індійської кухні… Так, тут нам потрібно загострити смакові рецептори… В процесі ж нам не принципово, що саме відбувається з вестибулярним апаратом? Можна його трошки «звузити». Легке запаморочення нікому не нашкодило.

І так тіло працює, працює, барахлить, ще трошки барахлить… а потім починає барахлити вже не під водою і не під час приготування їжі, а просто так. Адже нейронні зв’язки, тобто звички, формуються незалежно від їх якості з точки зору людини. Після купи повторень тиск починає «скакати» сам собою без явної причини, кінцівки німіють просто так, голова паморочиться, збивається ритм сечовипускання і ще багато різних «прикольчиків».

 

Замість висновку

 

В кінці резонним буде запитання, а що з цим усім робити?

На нього я відповім у наступній статті.

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook
Facebook
YouTube