Перфекціонізм 3. Діалог в середині

Займаючись йогою, практикуючи буддистські медитації чи читаючи мантри, одна з основних цілей – зупинити внутрішній діалог, звільнити розум від думок і віднайти умиротворення. По великому рахунку, це еталонний стан, до якого треба рухатися. Щойно його буде досягнуто – наступить Нірвана (хоча б на кілька хвилин). Приблизно так пояснюють майже усі без виключення «великі гуру», беручи за то кошт. Що ж такого магічного і недосяжного у тому, щоб таращитись в одну точку під час медитації або просто «тупо ні про що не думати»? А зараз розберемося.

Суть, як зазвичай, в деталях

Почнемо з того, що ж таке, власне, «внутрішній діалог»?

Кожен з нас має купу різних справ: винести сміття; купити додому харч; погасити кредит; пограти на інструменті; полагодити авто і так далі. Будь-яка, без виключень, діяльність вимагає певних, де більших, де менших, зусиль. Фізичних, когнітивних (мисленнєвих), часом – духовних. Думаю, тут поки зрозуміло J

Внутрішній діалог – це така собі специфічна форма спілкування з самим собою (не плутаємо із шизофренією. Як буде бажання, якось в наступних статтях розберемося і з нею), під час якої людина, до прикладу, задає сама собі запитання і на них-же відповідає:

«Та-а-акс, а що то мені дружина казала купити… Іра приїжджає? Нє, не Іра… а, Саша. Точно, а що то Саша любить… Вино чи Сидр? Нє… Квас. О, точно.» – Мені дві літри квасу, будь ласка. Дякую.»

Буває по-іншому. Коли ми займаємось плануванням майбутніх подій: «… я прийду на співбесіду, а вони мене запитують, мол, а який у вас досвід роботи? А я така: а 10 років продаю косметику і маю 300 активних покупців. А вони такі: ВАААУ»

Буває геть третій випадок. Це так звані, думи (важкі думки). Як полюбляє казати Андрій Кураєв, улюблена страва усіх і вся – каша в голові.

внутрішній діалог

До прикладу: «У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов —

Уже я й лікар, і правник,

І, на нещастя, богослов…

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь.» (Фауст, Гете)

Саме про останній варіант внутрішнього діалогу буде далі вестися мова.

Внутрішній діалог, або ворог у власній голові

Задумайтесь на хвилину: скільки таких думок протікає щодня у вашій голові? Вас хтось образив, а ви не змогли захиститись від кривдника і ще три з половиною години самі до себе «… а шо, я як всі. Не треба на мене так ото… а сам, кращий чи як?» до тих пір, поки не знайдете самі собі якийсь непробивний аргумент і з думкою: «от, я йому наступний раз!» – тільки тоді йдете спати.

Або, якщо ви молода людина, не важливо якої статі, а ваш(-а) коханий(-ана) вас образив(-ла), або ви його(її). Так само, починаються переливання посекундно самої бесіди: що вона сказала? а що я? чому вона так відповіла? а що я сказав? а що треба було?… і так до глибокої ночі, а то і до ранку.

Знайомо?

Найцікавіше у внутрішньому діалозі те, що тема, над якою мізкує людина, є для неї надважливою. Є внутрішнє відчуття, що якщо я не знайду відповідь на це запитання – подальше життя не має сенсу. Це може бути питання поваги до себе або рідних чи близьких, це може бути питання любовного плану, це може бути питання, як виграти бізнес-справу. Так само, це можуть бути питання перфекціонізму.

Часто саме такі нав’язливі думки є причиною, чому людина намагається зі всіх сил робити все, за що береться на «відмінно».

Як не дивно, саме на обмірковування (важливо!) самої думки витрачається шалена кількість енергії нашого тіла.

Як зупинити внутрішній діалог?

Перше і найпростішезвернути увагу на власне тіло. Люди, які «захоплені» власними думками, часто забувають про найпримітивніші речі. Такі, як поза, в якій вони сидять, відчуття голоду або необхідність сходити до туалету.

Якщо ви впізнали себе в даній статті, коли відчуєте, що от-от зійдете з розуму через невирішену проблему, спробуйте просто встати з того місця, де ви знаходились і задатися простими питаннями: чи голодний я? Чи хочу я пити? Чи затекли в мене ноги від сидіння? Чи болить в мене спина?

Якщо хоча б на одне з цих питань буде ствердна відповідь – задовольніть потребу свого тіла. Повірте, повернувшись до «улюбленої справи» – обмірковування – ви відчуєте явне полегшення.

Другепитання реальності і нереальності вирішення. Що це значить? Задайте самі собі запитання: чи реально вирішити проблему, над якою ви постійно міркуєте, виключно вашими силами, чи, можливо, треба чиясь допомога? У першому випадку треба скласти покроковий план вирішення проблеми, а не сидіти сиднем і думати, як все погано.

Буває так, що вирішити питання неможливо. До прикладу: людина, з якою у вас був конфлікт або, навпаки, ви хотіли б в неї перепросити, вже не у цьому світі. Ваші душевні болі звернені до ситуації, над якою ніхто не має влади. Усвідомте, у такій критичній, не вирішувальній ситуації, як ви можете хоча б частково, хоча б на міліграм згладити свою провину або покращити ситуацію. Чесно признавшись самому собі, що повністю її «розрулити»  не вийде.

Третє – поділіться вашими думками-переживаннями з кимось. Найкраще, звісно, звернутися до спеціаліста – психолога. Проте, у нашій країні і культурі, це страшний страх, я це розумію. Тому – знайдіть собі слухача. Хай це буде кум, хай це буде брат чи ліпший приятель – аби ви могли поділитись тим, що вас непокоїть.

Четверте – змусьте себе заснути. Не дарма кажуть: «Ранок покаже, що вечір не скаже».

П’яте  – створіть собі звичку “виписуватися“. Що це означає: берете звичайний листок А4, і починаєте писати всі слова, які є зараз у вашій голові. Відключіть критику, не намагайтеся створювати розумні, змістовні речення. Просто пишіть те – що крутиться в голові. Оптимально виписувати “за раз” 3-4 аркуша А4.

 Висновок

Сьорбати кашу в голові, мало того, що не приємна справа, часто – безкінечна. Предметно обмірковуючи якусь проблему, ми, крок за кроком, знаходимо її рішення. Коли ж ми займаємося безкінечним розкручуванням думки – первинна проблема нікуди не дівається, а інша проблема виникає – починає боліти голова.

Так, “розвантажити” голову повністю майже не можливо. Проте, якщо ви перестанете “думати думу”, а почнете робити кроки до вирішення турбуючого питання – життя почне вибудовуватися.

 

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *