Мене так виховували, і я так буду

Я не одразу почав працювати психологом-консультантом. Після університету життя вирішило мене, так би мовити, «мокнУти» в реальність – знаєте, як печиво мокаємо в каву. Я пропрацював рік в центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ). Це був такий підрозділ міської ради. І там я мав можливість надивитися на різне: пияки і наркомани; малозабезпечені родини і багатодітні (не коли дітей 3, а коли їх…12); ліквідатори ЧАЕС і родини, у яких є діти з вадами розвитку або з інвалідностями.

Працюючи, я спіймав себе на думці, що, справді, життя може бути дуже складним через об’єктивні причини. Але в більшості проблеми людина створює собі сама.

Як ви, читач, вважаєте: яке можна дати виховання 12-м власним дітям? Усім вистачить уваги і батьківського тепла? Усі діти точно будуть знати, що тато і мама їх люблять?

Шановні батьки, якщо ви це читаєте, дана стаття для вас.Почну трішки здалеку і повернусь.

Людська природа влаштована по досить простому принципу: події, які переживає людина протягом життя, одним словом можна назвати «досвід».

Цей самий досвід людина починає застосовувати до різних, схожих або не дуже, обставин. До прикладу, хлопцю зрадили 1-2 дівчини і він робить висновок, що всі дівчата – хвойди. Навпаки, дівчину кидали хлопці – всі мужики козли. Якщо урядовець відсипав грошей перед виборами – він молодець, а от всі інші – погані. Якщо в людини алергія на полуницю – це шкідливий фрукт і треба усіх від нього рятувати і навпаки, полуниця врятувала життя (не можу придумати причину, візьмемо для прикладу гіпотетичну можливість) – і все, це найкорисніший фрукт – треба усім його рекомендувати.

Цим принципом людина керується у всіх сферах життя. Ми йдемо до дантиста, у якого були раніше або кого радять знайомі \ авторитети (самі собі зуби не лікуємо); коли ламається смартфон – несемо майстру (самі не зачіпаємо) і так далі. Це розумно і правильно – довіряти майстру у тій справі, в якій сам  «плаваєш» або взагалі не розбираєшся.

Люди часто переоцінюють силу і могутність свого «досвіду».

Моїми обов’язками в соц.службі при міській раді було надання соціальних послуг людям \ сім’ям, які потрапили у складні життєві обставини (СЖО. Так і хочеться додати закінчення, правда?). І був випадок в практиці нашого центру.

Уявіть літо. Серпень. Повітря плавиться від температури. Віддалений будиночок від міста. Поле. Класичний передміський пейзаж. Будинок в жахливому стані, хоча не падає. В будинку молода мати, років 23-25 і новонароджена дитинка, обмотана, наче памперсом, пакетом БМВ з напханим сіном. Дитинка плаче, в домі стоїть неприємний запах.

На питання моїх колег, чи не хотіла б молода мама помити дитину і вийняти з-під дитини сіно, яке їй коле шкіру, була отримана однозначна відповідь: «Мене мама так виносила. Сказала, що так правильно. От я так і роблю.»

Подальша історія не принципова і поговорити я хотів не про антисанітарію і XVI століття. Моя ціль трішки інша.

Шановні батьки, чому, коли у вас ламається смартфон, ви несете його майстру,  коли болить спина – йдете до лікаря, а от виховання дитини – це якась така, Богом дана вища мудрість, яку КОЖЕН з вас знає і в консультаціях нема необхідності? Чому мізерна кількість людей звертається до дитячих психологів з запитанням: «яким має бути правильне виховання дитини»? Ви звертаєтесь до власних батьків, які розповідають вам, як вони виховували вас, ваших братів-сестер і так далі. І їх відповіді здаються мудрими і справедливими: «В кінці-кінців, я ж сам то, ого-го, ким виріс! Значить, добре мене мама з татом виховували. Треба і свою дитинку так само!». Приблизно так?

Проста статистика

А що ви скажете на те, що в нашій країні, за офіційними даними, в 2013 році розладами спектру аутизму страждала одна дитина з 11,7 тисяч дітей, а в 2017-му – вже одна з 5,6 тис? Аутиків стало вдвічі більше. Давайте далі. Від 3 до 18% дошкільників страждають на синдром дефіциту уваги та гіперактивність. І до 15% школярів з гіперактивністю. Мало? Згадаємо про не так давно популярний «Синій кит», «Момо»?

виховання

Ви запитаєте: «А де ж тут зв’язок? Невже я можу якось впливати на свою дитину, щоб в неї пропала гіперактивність?» «Аутизм взагалі не лікується, що ж мені робити накажете? Роблю, що можу!» Або: «Ну так, це страшне, що підлітки закінчують життя самогубством, але це ж статистика, з моєю дитиною того точно не відбудеться, адже я ж її добре виховую.»

А звідки береться ця статистика, якщо кожні перші батько й мати дають «правильне» виховання своїм дітям?

Любі мої батьки, зніміть рожеві окуляри. Почніть користуватися тим, що дано вам в якості подарунка, а ви то ігноруєте. Ні, не батьківські інстинкти – їх ціль оберігати і вчасно годувати свою дитину. Я говорю про Інтернет. Зайдіть, почитайте тонни літератури від дитячих психологів, психіатрів, терапевтів, педіатрів. Сходіть до дитячого психолога, врешті-решт. В час інформаційного «изобилия» просто дикістю є такі речі, як виховання дитини по принципу «дівчатка горді істоти і вони не плачуть», «терпи, бо мужик» і так далі. І навпаки, згадайте, що ви соціальні істоти і перестаньте дозволяти своїм дітям клеїти жувальні гумки на лоба пенсіонерам, які йдуть поруч, пояснюючи тим, що «я своїй дитині усе дозволяю!»

Якщо ви любите своїх дітей – зверніться до спеціаліста. Не до куми, не до священника, не до подруги, «у якої тоже двійня!» Почитайте нормальну професійну літературу.

Якщо ви на це не здатні по ряду власних установок, архаїчних принципів середовища, у якому живете (наприклад релігійні общини), чи ще якась маячня – відкладайте кошти на психотерапію своїй дитині вже зараз, не зважаючи на те, у якому вона зараз віці.

Я чесно розумію, що кожен любить як може. Любіть. Тільки пам’ятайте, що дитячі травми – це Ваша провина.

Як каже Дженей Вайнхолд – немає нетравмованих, є ті, кого не втішили.

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook
Facebook
YouTube