Рівень домагань

Рівень домагань – об’ємна і широка штука. Це така собі динамічна (постійно змінна) даність, яка диктує умови життя і світогляд. Сюди входять вимоги до комфортного проживання, набір психологічно допустимих і не допустимих речей, усвідомлення власних потреб і можливостей.

Дозвольте розпочати з історії і на її прикладі трошки пометикувати на тему рівня домагань і для чого він нам потрібен.

Жив був чоловік-ґазда. І все в нього було добре. Крутив, так як був слюсарем, авто. Випивав вечорами пиво, закушуючи м’ясом печеним, дивився футбол і зустрічався з панянками. Допомагав родині: сестрам, матері, тьотям і дядям. Одним словом – справжній молодець.

Жила була ґаздиня. І на роботі працювала, і по хазяйству встигала, і дітей своїх, як уміла, ростила. І все в неї в руках горіло: що не почне мити – блищить; яку страву не почне готувати – можна язика проковтнути, яка смакота; діти завжди гарно, хоча і просто, вдягнуті, зате викохані і здорові. Одним словом – справжня молодець.

І якось вони зустрілись і сподобались один одному. Одружились. Все було в них добре. Поки не пройшов медовий місяць. Відтоді у ґазди почалось багато різних… проблемок.

Бачите, поки він жив сам-один, було не принципово, наприклад, на скільки чистою була ванна, у якій він приймав душ. Пам’ятаємо, що він – автослюсар, відповідно, велика кількість бруду постійно його супроводжує. Або, наприклад, дзеркало, де дружина може наводити ранковий марафет… Як виявилось, для чоловіка це взагалі непотрібна річ, у той час як для дружини – вкрай необхідна. У житті ґазди почався новий етап закупів різних меблів, шторок у ванну, килимків на підлогу, шпалер і таке інше.

Пройшло немало часу і наша сім’я купила і більш сучасну мікрохвильову, і морозильну камеру, і плаский велетенський телевізор, і у всіх кімнатах поробили ремонт з «розумним» кондиціонуванням і підігрівом повітря, і зажили ґазди «як пани».

Питання: невже наш ґазда-чоловік не міг зробити собі такий самий комфорт, поки був одинаком?

Рівень домагань формується оточенням, у якому живе людина.

Якщо народжується дитина у сім’ї з високим достатком, вона гарно одягається, корисно харчується, має можливість дивитись TV у якості BlueRay і розмовляє з сучасних пристроїв зі своїми друзями.

 

Дитина з сім’ї з меншим достатком також добре харчується, проте TV дивиться уже у гіршій якості, а смартфон в неї більш «простий».

Дитина ж із сім’ї з геть скромним бюджетом може довго не бачити власного смартфона, про існування Iphone взагалі може не знати, а телевізор – це задоволення для усієї родини, умовно кажучи «на свята». Звісно це вже сильне перебільшення, так як телебачення – проста штука. Але для прикладу, думаю, цілком зрозуміла.

рівень домагань

Відповідно, у кожної дитини буде власне розуміння достатку, якості і, в широкому сенсі, свобод. Гарна новина у тому, що психіка – динамічна і гнучка структура. Тобто те, що є нормативним сьогодні, зовсім не обов’язково буде лишатись таким самим завтра.

Буває по-різному

Історія переповнена випадками, коли людина «з низів» проривалась «наверх», як і немало випадків, коли «еліти» пропивали/програвали/втрачали свої статки.

Це лиш підтверджує загальну думку про те, що «так як є» – це стартова позиція. Що з нею робити – інше питання. Глибинна думка: «Ми прості люди з села», «Ми з бідного району», «Нам уже далеко за 40, куди нам в Єгипет на пляж?», «Ми краще вам, діточки, будинок побудуємо, а самі в літній кухні поживемо якось.» – створює такий феномен, який називається «комплекс меншовартості». Наче нинішній соціальний, економічний статус, вік – це вирок.

Як в прикладі ґазди-чоловіка. Його влаштовувала ситуація в його будинку, близька до спартанських умов. Адже він – мужик. А значить усі ці мусі-пусі йому особливо і не треба. Тим паче він – чоловік з села. А значить централізоване опалення та подача води з каналізацією прямо в будинок – уже щастя і інших благ життя просто не можливо придумати (хоча, як показала практика, коли будинок сам налаштовує до прибуття додому температуру – просто супер зручно). Але сам господар так навіть питання собі не ставив, адже в його картинці світу – він уже досяг найвищого рівня комфорту. Або ж він сам собі забороняв отримати більше.

Інше питання, коли людина свідомо ненавидить море, як таке: занадто швидко згорає на палючому сонці, не вміє/не любить плавати, її нудить від морської води абощо. Тоді так, справді, немає сенсу бажати подорожі до теплих країн. Її вибір – гори, а то й взагалі льодяні пустелі Антарктики. Проте важливо, для початку, поставити собі питання: а я не дивлюсь на квитки до Анталії через те, що не хочу, чи тому, що… Дорого? Занадто старий? Куди мені в Анталію… я ліпше на рибу поїду…

Висновки

Рівень домагань, як і, скажімо, самооцінка, має бути адекватним. Немає сенсу мріяти про те, що ви станете власником Tesla завтра, якщо ваш річний заробіток не перевищує 2-х тисяч доларів. Проте це зовсім не значить, що вам потрібно опускати руки і не рухати справи так, щоб ваш річний статок став 5, 10 і 200 тисяч доларів.

Бажайте, домагайтесь, і забудьте про комплекс меншовартості. Коли ж ви від чогось відмовляєтесь, задайте собі питання: чи дійсно я щиро цього не хочу, чи просто себе обмежую?

 

Щиро Ваш, Микола Кідер.

2 Replies to “Рівень домагань”

  1. Дякую за ваші статті.Мені особисто вони завжди цікаві,корисні і актуальні.Іноді навіть дивуєшся,ніби то очевидна річ,а питання таким чином навіт і поставити не додумаєшся.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *