Внутрішня дитина. Коли про неї піклуватись?

Ви любите себе балувати? Буває, що, відправляючись у магазин, помічаєте річ, яка у ваш список покупок не входила? Але ви готові відмовитись від половини необхідних речей на користь того, що раптово дуже захотілось. До прикладу, йшли купувати шарф і шапку на зиму, а на манекені побачили шикарну сукню, в якій, як вам здається, будете «першою дівкою на селі»? І все, ви готові цілу зиму ходити без шапки, одягати капюшон або взагалі на вулицю не виходити, аби тільки купити цю сукню?

дитина

Саме такі дії – робити тоді і те, що хочеться і не робити чого не хочеться, балувати себе, задовольняти свої «хочу аж не можу», у психології називають «турботою про внутрішню дитину».

Згідно теорії Еріка Берна, свідомість кожної людини являє собою композицію трьох его-станів: дитина, дорослий, батько (рос. – родитель).

І дуже класно вміти цими станами жонглювати відповідно до ситуації.

У стані «батько» (рос. – родитель) людина проявляє позицію старшої по відношенню до інших. Вона відчуває відповідальність не лише за себе, а й за оточуючих.  Це проявляється у бажанні піклуватися про інших, вчити їх, допомагати. При необхідності – виховувати, контролювати, сварити, давати поради тощо.

У стані «дорослий» людина живе з позиції рівності. Вона відчуває відповідальність за себе у всіх сферах життя, але за інших відповідальність на себе не бере. Вміє розставляти пріоритети і чітко виконувати завдання. 

У стані «дитина» людина відповідальність за себе не бере – це перекладається на плечі інших: батьків, шлюбних партнерів, власних дорослих дітей, керівників тощо. Де брати гроші, що їсти, що робити коли захворів – це лише невеликий список завдань, які виконуються іншими замість них. В позиції «дитина» людина живе емоціями і миттєвими бажаннями.

Повторюсь, що дуже здорово перебувати у тому стані, який відповідає ситуації: робочі питання вирішувати зі стану дорослого, вихідні проводити у стані дитини і виховувати дітей зі стану батька. Але так буває вкрай рідко.

Здебільшого люди застряють в одній із ролей і живуть «по накатанной» 🙂

Яка статистика – пропорція застрявання на конкретних стадіях і чи є вона з цього питання – чесно, не знаю. Але особисто спостерігаю за тим, що воно (застрявання)  часто буває  в позиції батька: людина всім розказує, як жити, керуючись  гаслом: «Є дві думки: моя і неправильна». Та, найчастіше, люди живуть з ролі дитини, приговорюючи: «Я маленька, слабка і нічого не хочу вирішувати». Людей, які перманентно перебувають у стані дорослого – одиниці.

І в якийсь момент людина розуміє, що в житті її щось не влаштовує і пора би щось змінювати.

Повертаючись до питання на початку статті: якщо в описі ви себе не впізнали і по відношенню до себе ви дуже вимогливі – то, велика імовірність, що вам давно поставили діагноз ВСД і вами таки терміново треба бігти по оте «афігєтьякекрасівежитьбезньогонезможу» платтячко.

Якщо ж в описі цілком притаманна вам поведінка – то вам таки не рекомендовано балувати внутрішню дитину, вона вже і так вами заволоділа.

дитина

Зараз скажу страшне: пора дорослішати. По-справжньому доросла людина – та, яка чітко усвідомила: дитинство закінчилось. Хто такий дорослим і як ним стати – у наступній статті.

 

З вірою у Вас, Тетяна Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook
Facebook
YouTube