Тіло друг чи ворог?

Людський організм – дуже розумна, налагоджена система. Кожна дитина, народжуючись на світ, уже з перших хвилин життя несвідомо «розуміє», що для неї добре, а що погано; що корисно, а що шкідливо; що необхідно для повноцінного розвитку її організму. Коли дитина плаче – так вона дає знати батькам, що її щось турбує і їй необхідна допомога – хоче їсти, спати, щось болить, хоче на ручки абощо.  І завдання батьків – навчитись вловлювати різницю в інтонації плачу дитини і зрозуміти, про що саме вона плаче і задовольнити цю конкретну її потребу.

Але ж ми гордо іменуємо себе людьми розумними, вінцем природи, що чхати хотіли на базові налаштування організму. Якщо популярний педіатр/книга/бабуся радять годувати дітей по графіку, відповідно до якихось норм-схем-таблиць, то ми швидше повіримо їм, аніж природнім потребам малюка, що вимагає його організм.

І якщо по плану наступне годування через півгодини, а дитина плаче вже – батьки дуже часто сунуть їй до рота якусь пластикову хрєнь і всі сили вкладають у те, щоб дитину просто заткнути, адже зараз годувати її ще рано. Звісно, батьки так вчиняють із благими намірами,  але цими благими намірами самі знаєте куди викладена дорога.

Головне правило медичної етики – НЕ НАШКОДЬ. Таким же правилом  мають керуватись і батьки у вихованні дітей.

Це означає мінімально втручатись у базові налаштування організму, тіла, яке набагато мудріше за розум. Не підпорядковувати природні процеси розвитку дитини для своєї зручності, для зручності оточення, не підганяти його у різноманітні норми, стандарти, які, до того ж,  часто суперечать одні одним.

Нас навчили, що тіло – це щось на кшталт неприборканого дикого звіра і його для своєї ж безпеки треба тримати в клітці. Якщо ти дозволиш собі їсти все, чого просить твій організм – то він проситиме тільки щось у стилі «sex drugs and rock’n’roll». Якщо спатимеш скільки хочеться – то спатимеш 24 години на добу. Якщо не підеш з-під палки у спортзал, то добровільно тіло ніколи не захоче фізичного навантаження.

організм

Я не буду вас переконувати у протилежному, а просто  розкажу про один цікавий експеримент.

Проводився він протягом шести років лікарем-педіатром Кларою Девіс. Учасниками були малюки, яким на момент початку експерименту виповнилося 6-11 місяців. Дітей цього віку ніколи не годували чимось окрім материнського молока і тому вони не відчули на собі впливу будь-яких правил для формування харчових звичок. Для цих дітей був створений спеціальний «дієтичний» дитячий садок.

Суть експерименту полягала у тому, що протягом усіх цих років діти самостійно обирали, що і в якій кількості вони будуть їсти. Ніхто ніяким чином їм не нав’язував, що скуштувати.  Для цього у доступі були різноманітні продукти, але вони не змішувались між собою, навіть сіль була окремо у тарілочці. Дитина сама могла робити різноманітні комбінації, які часто були досить неочікувані і зараз такі комбінації могли б назвати «жахом дієтолога». Серед продуктів були овочі, фрукти, різні види м’яса, субпродукти, риба, цільнозернові крупи, вода, молоко…

організм

Діти, які були старші і могли ходити самостійно, підходили і куштували що їм хотілось. Тим, хто ходити не вмів, допомагали няньки – вони давали дитині той продукт, до якого вона проявляла інтерес і тягнулась. Якщо дитина не хотіла їсти, його одразу забирали.

Висновків у цього експерименту було декілька:

  1. Кожній дитині необхідна дуже різна кількість їжі для того, аби насититись. При цьому одна і та ж дитина у різні дні і навіть протягом одного дня може куштувати дуже нерівномірні по калорійності порції.
  2. Стиль харчування жодної дитини не відповідав нормам для їх віку, які розробив Інститут педіатрії. Також не було дітей з однаковим чи навіть схожим стилем харчування.
  3. У дітей не виникало жодних проблем з процесом травлення: ані запорів, ані блювання чи проносів.

І останнє. Діти, учасники експерименту, регулярно проходили всілякі медичні обстеження і у них всі показники були у нормі. Навіть у тих дітей, у яких до початку експерименту були деякі відхилення. Вага також була у межах норми і ніхто з дітей не мав зайвої чи недостатньої ваги.

Як бачите, наш організм, якщо йому не заважати, завжди в курсі, які речовини і в якій кількості йому необхідні. Якщо, наприклад, вам не вистачає йоду і при цьому ви довіряєте сигналам тіла – то вам інтуїтивно хотітиметься скуштувати ті продукти, в яких міститься йод. Якщо ж зв’язок з тілом втрачено через різноманітні дієти, системи харчування, усілякі «правильно» і тут раптом його почали слухати – звісно, він спочатку поводитиметься як капризна дитина. Ну, уявіть: йому багато років не довіряли, щось забороняли і тут раптом – можна все. Організм починає вимагати саме того, що заборонялось. Треба наїстись за весь той час, коли хотілось, але не можна було і ще наперед  – ну, а раптом цей дозвіл не надовго? Але коли ваше мудре тіло зрозуміє, що хазяїн правда дозволяє все, воно поступово повернеться до базових налаштувань. 

Якщо Ви не готові до кінця життя бути для себе контролером з нагайкою – з радістю готова Вам допомогти знову знайти шлях до себе.

З вірою у Вас, Тетяна Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *