Родина і її вплив

У попередніх статтях ми торкалися теми стосунків у цілому та особистих кордонів. Проте є один аспект, який поєднує ці дві теми. Найбільш цікавий, як на мене, прояв розмитості кордонів – це коли родина починає впливати на пару. Мабуть, чули в застільному спілкуванні фрази типу: «От в нас підріс(-ла) красень(-уня), а в мого кума-брата-свата є…» (приблизно такого ж віку дитина протилежної статі). І в ході такої бесіди витікає, що було б добре одружити гарних діточок. Виглядає невинно. І справді, що поганого? Ну познайомляться молодик з дівчиною і в них зародяться стосунки. Проте «сіль» в самій ідеї.

Часто так і трапляється. Посил простий як двері – було б добре створити таку пару, адже родини  дружать, значить «і в них щось хороше вийде». Наче факт дружби їх батьків має допомогти створитися новій сім’ї. Під веселу, зазвичай не тверезу балаканину, дітей сватають, як в древні часи, коли і думки молодих не питали, а просто «видавали заміж».

Або інакшого плану невинні бесіди на тему: «ну як там в тебе, є дівчина(хлопець)?», потім питання «ну коли там весілля?», «коли вже дитинка?» і так далі.

Усі вищезгадані приклади, в нашій культурі є на стільки глибинними, очевидними і невинними, що мало хто вбачає в тому хоч якусь проблему. Навіть навпаки, вважається, що втручання в особисте життя дитини – це прояв піклування про неї. Мовляв «мати хвилюється, що дочка ще не заміжня! Що ж тут такого, що я буду нагадувати по десятку разів на дню?». Тільки хвилювання справу чомусь ніяк не прискорює. Швидше навпаки, нагнітає переживання у сина, який не може завести довгі стосунки, або дочки, яка втретє невдало виходить заміж.

Особливого лоску надає той факт, що схожі розмови відбуваються у колі родинних посиденьок на Різдво або Великдень, де не виходить відмовчатися або піти в іншу кімнату, адже «так не годиться і це дуже негарно не відповідати на питання тітки Мар’яни».

родина

 

Родина і її любов

Коли народжується дитина – це, безумовно, велике свято і щастя в родині. Батьки і їх брати-сестри, тобто вже тітки і дядьки, а також дідусі і бабусі – усі разом відчувають відповідальність за малу крихітку і намагаються дати для неї найкраще, що можуть. По-простому, це називається любов і турбота. Дитина живе щасливе життя у теплому колі родини, слухається порад старших, нікому не хамить і її всі люблять.

Проте дитина виростає і в неї виникають власні потреби, бажання, часто відмінні від бажань і бачень батьків і родини в цілому. Звісно, я про підлітковий вік, адже саме в ньому і виникають питання зі стосунками.

При здорових обставинах, дитина  буде створювати свою першу-п’яту-стодвадцятьтретю пару, поки не зрозуміє, хто її половинка і ощасливить звісткою про скоре весілля. При не здорових стосунках батьки, а то і вся родина  розповідають, як треба себе поводити, як не треба, яка репутація чи родина того чи іншого залицяльника, які в нього перспективи в житті.

Підлітковий вік – це вік помилок і ґуль. Це час, коли дитина отримує перший дорослий, складний, болючий і солодкий досвід. Так, звісно, батьки і рідні хочуть продовжувати захищати свою дитину і давати їй і далі тільки найкраще. Проте є речі, які неможливо «обійти». До прикладу, перший секс. Як би батько не охороняв свою принцесу-дочку, все одно він рано чи пізно буде. І велике питання, чи це буде приємна, сповнена романтики подія, чи щось заборонене, з розумінням того, що після чекає страшенна кара, або це відбувається виключно щоб насолити батькам?

Чим менше, без бажання дитини, батьки і рідні будуть втручатися в  її особисте життя, тим більш довірливими будуть їх стосунки. Саме довіра батьків до дитини і готовність прийняти її помилки, якими б вони не були – той цемент та цегла, той фундамент, який називається здоровими стосунками у родині.  

 

Щиро Ваш, Микола Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *