Прихід дитини в наш світ, зазвичай, свято для родини. Рідні вітають молодих батьків, новоспечені дідусь з бабусею змахують сльози радості від усвідомлення того, що їх діти вже виросли, а в світі з’явилась ще одна душа. Було б, справді, дуже добре, якби життя кожної дитини (людини) було наповнене тими емоціями, як під час її народження. Проте батьки часом, а насправді постійно, забувають одну просту істину: новонароджена дитина – ніяка не «лялічка», не «крихітка» і не іграшка, а окрема людина.,
У попередніх статтях ми торкалися теми стосунків у цілому та особистих кордонів. Проте є один аспект, який поєднує ці дві теми. Найбільш цікавий, як на мене, прояв розмитості кордонів – це коли родина починає впливати на пару. Мабуть, чули в застільному спілкуванні фрази типу: «От в нас підріс(-ла) красень(-уня), а в мого кума-брата-свата є…» (приблизно такого ж віку дитина протилежної статі). І в ході такої бесіди витікає, що було б добре одружити гарних діточок. Виглядає невинно. І справді, що поганого? Ну познайомляться молодик з дівчиною і в них зародяться стосунки. Проте «сіль» в самій ідеї.
Я не одразу почав працювати психологом-консультантом. Після університету життя вирішило мене, так би мовити, «мокнУти» в реальність – знаєте, як печиво мокаємо в каву. Я пропрацював рік в центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ). Це був такий підрозділ міської ради. І там я мав можливість надивитися на різне: пияки і наркомани; малозабезпечені родини і багатодітні (не коли дітей 3, а коли їх…12); ліквідатори ЧАЕС і родини, у яких є діти з вадами розвитку або з інвалідностями.
Працюючи, я спіймав себе на думці, що, справді, життя може бути дуже складним через об’єктивні причини. Але в більшості проблеми людина створює собі сама.
Як ви, читач, вважаєте: яке можна дати виховання 12-м власним дітям? Усім вистачить уваги і батьківського тепла? Усі діти точно будуть знати, що тато і мама їх люблять?
Шановні батьки, якщо ви це читаєте, дана стаття для вас. Continue Reading
Усе нове, як казав класик, давно забуте старе. У темі стосунків точно така ж історія. Поки в радянському союзі будували комунізм і сексу не було, на, як то зараз модно казати, бездуховному Заході, процвітав рух антимілітаристів, тобто хіппі. Молоді люди влаштовували мирні демонстрації з закликами припинити війни, скурити марихуани і любити один одного. Саме в останньому постулаті криється корінь теми сьогоднішньої статті.
3 роки:
– Мамо, можна мені цукерку?
– Звісно, бери. Тільки потім не приходь до мене жалітися на зубний біль!
16 років:
– Мамо, можна я піду з друзями на дискотеку?
– Звичайно, йди. Ти не хвилюйся, що я тут буду переживати, цілу ніч не спатиму…
Чи бували ви свідком розмови, коли молода матуся, спілкуючись зі своєю подругою, розповідає про те, як пройшов її день з дитиною? «Ми сьогодні купалися, гралися, їли смачненьку кашку, а ще… ну, що я розповідаю, ти все сама знаєш. У нас купа справ кожен день!» Звична бесіда з життя молодих мам. Що такого? А «таким» є те, що дана форма спілкування – це перший крок до того, що у психології називається «розмитими» або «відсутніми» кордонами маленької особистості, дитини. Що це таке? Давайте по порядку.
Слово «зобов’язаний» (рос. «должен») передбачає обов’язок перед кимось/ чимось, невиконання якого веде за собою відповідальність. Іноді навіть кримінальну.
