Для чого нам “погані” емоції?

Кожен, хто хоча б раз був на консультації у психолога, чув від нього запитання: «Що ви зараз відчуваєте?». «Нічого», – швиденько відповідає більшість клієнтів і думають, що питання вичерпано. Як би не так 🙂

Я і, впевнена,  мої колеги, не здаємось на цьому і як мантру повторюємо, що нічого не відчувають лише мертві. Якщо ви тут і говорите зі мною, отже, ви живі. А якщо живі – то 100% щось відчуваєте. Такий нехитрий висновок 🙂 Цим питанням ми задовбуємо всіх і кожного, доки не дійдемо якогось консенсусу. Розуміється, що це в контексті роботи, а  не просто між іншим.

Погодьтесь, коли ви відчуваєте приємні емоції, наприклад, радість, то відповісти на таке питання буде досить легко. «Нічого». – ми, як правило, відповідаємо у випадку, коли емоції неприємні для нас: сум, злість, роздратування і ми не хочемо собі зізнаватись, що здатні відчувати подібне або коли їх інтенсивність не настільки висока, що аж «накриває». А коли вже «накриває», то свої емоції люди дуже чітко усвідомлюють (хоча не завжди) і приходять із конкретним запитом «як не»: як не ображатись, як не звертати увагу, як контролювати свої емоції (не відчувати злість, гнів, агресію…).

Якщо якимось дивом цим людям вдається освоїти такий навик, то вони перетворюються на клієнтів, які відповідають: «Нічого», – коли у них запитуєш, що вони відчувають. І так по колу поки знову не «накриє». Якщо ви жива людина, то не відчувати ви апріорі не можете. Немає у вас такої над можливості. Але ми щосили хочемо вірити у її наявність, бо переконані, що право на існування має лише щось «хороше».

 

Звідки береться такий радикальний поділ емоцій на «хороші» і «погані»?

Чому ми прагнемо якомога частіше відчувати радість, інтерес, захват і уникаємо суму, злості, печалі, тривоги? Справа у тому, що люди, яким важко переживати власні «неприємні» емоції, не комфортно себе почувають, коли хтось поруч ці емоції виражає. Коли хтось дозволяє собі переживати сум, ми називаємо його сумним, злими називаємо тих, хто злиться  і «обідчивими» тих,  хто на нас часто ображається.

Особливо нелегко бути поруч з цією людиною у випадку, коли її емоції викликані нашою поведінкою. Одна справа, коли хтось просто сердиться, і зовсім інша, коли сердиться на нас. Ми відчуваємо, що зробили щось погане і замість того, щоб змінити свою поведінку, поганим називаємо того, хто на нас сердиться. Приклеюємо йому штамп «злюка». Типу: «Чого ти злишся? Все ж нормально. Заспокойся». Якщо ця  «злюка» – дитина і таке послання чує від батьків, якогось дорослого авторитета, то у неї складається уявлення, що подібні емоції не мають право на існування. Тобто, природна емоція злості, коли тебе щось злить, замінюється на стійке уявлення, що якщо я злюсь, то зі мною щось не так. Дорослі ж чітко пояснили, що у зовнішньому світі все добре. І для того, аби бути хорошими, аби відчувати що нас люблять, ми вибираємо переживати лише ті емоції, на які є дозвіл.

Але абсурдність такого підходу проявляється ось у чому.

 

За своєю природою емоції мають сигнальну функцію.

Вони несуть нам певну інформацію, аби ми могли змінити свою поведінку, якщо того вимагає ситуація.
Якщо ви доторкнулися до гарячого чайника і відчуваєте сигнал – біль – ви змінюєте свою поведінку: одразу приберете руку, чи не так?  Нікому ж не прийде в голову думка, що чайник не гарячий – він нормальний, потримаю руку ще, просто це зі мною щось не так. І ніхто не буде думати про те, як, засунувши руку по лікоть в окріп, не відчувати болю?

емоції

Так само необхідно обходитись і з емоціями: якщо ви переживаєте злість і вам від цього дискомфортно, подумайте, що цю злість викликає і як ви можете це змінити. Обираючи не відчувати злість чи іншу «погану» емоцію насправді ви обираєте не помічати те, що її викликає.

Якщо раптом ваші рожеві окуляри розіб’ються об реальність і звичайну людську природу, можна підійти до переживання емоцій дещо з іншого боку. Для початку прийняти їх існування як даність. Не намагатися робити вигляд, що деяких з них, що не подобаються вам особисто або комусь іще, не існує в принципі. Прийняти як факт, що людина, будучи живою істотою, переживає і сум, і гнів, і печаль, і сором. Повірте, це роблять всі живі люди: і круті хлопці і справжні леді. Щиро бажаю всім нам бути по-справжньому живими.

 

З вірою у Вас, Тетяна Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *