Хто такий дорослий?

Не втручайся, коли дорослі розмовляють!

Ти ще малий для цього!

Виростеш – зрозумієш!

Думаю, ви точно чули подібні фрази у дитинстві. Якщо не від батьків, то від інших дорослих. Скажіть: от ви виросли і все зрозуміли з того, про що питали в дитинстві? Дозволяють вам втручатися у «дорослі» розмови? Якщо так, то в якому віці це відбулось?

Коли людина може вважатися дорослою: коли отримає паспорт чи, може, документ про освіту? Або коли їй виповниться 18 років?

Очевидно, що конкретної цифри не існує. Оскільки “дорослий” – це етап розвитку людини, в першу чергу, психологічного. Він не вимірюється біологічним віком, адже дуже часто у тілах 30, 45, 62-річних живуть 3, 5, 10-річні діти.

Серед усіх моїх знайомих, у кого я запитувала,  кожен у дитинстві мріяв якомога швидше стати дорослим. І, звичайно, ця мрія була не про вік, а про наповнення.

 

Згадайте, про що саме ви мріяли у дитинстві, бажаючи стати дорослим?

Навряд це було щось на кшталт: займатися спортом, вставати о 6-й ранку, сидіти на «правильному харчуванні», багато працювати і т.д. Повертаючись до теорії  Еріка Берна, про яку йшла мова у попередній статті, така поведінка – це скоріше про позицію батька (рос.- родителя), який контролює, виховує, знає як правильно.

Мріючи про дорослість, ми хотіли реалізувати те, на що в дитинстві не було дозволу батьків, не вистачало ресурсів. Наприклад, щодня собі купувати найсмачніше морозиво, прокидатися коли захочеться  і т.д. Тобто, бути вільним у своїх діях.

дорослий

І от ми умовно «виростаємо» і впадаємо у дві крайності: живемо з позиції дитини, яка спускає усю зарплату на морозиво, бо так їй захотілось. Або з позиції батька – начитаємось розумних книг і через них приймаємо рішення: морозиво їсти ніззя, навіть якщо є можливість і дуже хочеться – воно шкідливе. В обох випадках рішення приймаються на автоматизмі: у дитини – емоційно, у батька – логічно.

Ми так довго мріємо стати дорослими і так рідко по-справжньому ними стаємо.

Позицію «дорослий» ми пропускаємо. Ця позиція – не про контроль і не про бездумність, а про зважені рішення. Це про вміння піклуватись про себе у всіх сферах. Коли ви були маленькі – батьки або замінюючі їх дорослі дбали про те, аби вам було тепло взимку, було що  їсти, одягати. Вони дбають про вашу освіту і дозвілля. Коли ж ви виконуєте  роль батька (а таке буває, навіть якщо вам 10 років), то ці питання ви вирішуєте замість іншої людини, яка не здатна цього робити самостійно.

 

Дорослий – це проміжна і найздоровіша ланка між дитячою і батьківською позицією.

Будучи в ній, ви повністю відповідаєте за себе. Це вже робить не мама/брат/син/зять замість вас. Точніше так: вони можуть це робити, якщо мають бажання і ви не проти; або з якоїсь причини ви не можете цього робити, визнаєте це і просите про допомогу. Ви нічого не очікуєте від інших, а їх допомога не сприймається  як само собою зрозуміле. Ваше благополуччя – відтепер тільки ваш обов’язок.

І ви таки дозволяєте собі щодня купувати найсмачніше морозиво. Тільки де його купувати, за які кошти і не забути одягти шапку, коли йтимете у магазин – це питання лише вашої відповідальності.

дорослий

 

З вірою у Вас, Тетяна Кідер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *